Щовесни вкриваються блідо-рожевим цвітом  сади . Найпізніше розквітає розкішна яблуня , яку народ називає  Ренет Симиренка. Бо в пам’яті людській добрі справи залишаються навічно.

Постать видатного українського ученого-садівника, помолога та організатора вітчизняної садівничої науки професора Володимира Симиренка – одна з найбільш яскравих та найбільш трагічних в історії світової науки ХХ століття. За вагомістю наукового спадку та глибинністю життєвої і наукової трагедії вона хіба що співмірна з Миколою Вавиловим – геніальним російським ученим-ботаніком, генетиком, селекціонером та географом. Обидва світового виміру науковці стали жертвою однієї і тієї ж сатанинської, нелюдської руйнівної сили, виплеканої тоталітарною імперсько-комуністичною системою. Її ім’я – «найпередовіша в усьому світі радянська мічурінсько-лисенківська агробіологія». За руйнівними наслідками, заподіяною матеріальною шкодою та людськими втратами народжена в Кремлі «мічурінсько-лисенківська агробіологія» не поступається жорстоким війнам, природним та  техногенним катастрофам, що не раз прокочувалися по нашій землі.

Наслідки цієї інтелектуальної катастрофи в біологічній та аграрній науці відчутні й донині. Вони проявляються у домінуванні в сучасних промислових садах та на українських ланах сортів іноземного походження. На ліцензії для їх вирощування на українській землі витрачаються величезні державні кошти.